Про вчителя | АНДРУШІВСЬКА ЗОШ І-ІІІ СТУПЕНІВ №1

Про вчителя

Хорошим вчителям моїм. Багато є професій і посад,
Де шани більше, й статки немалі. Та ми обрали школу, бо у нас
Тоді були такі учителі. Пливли роки, мінялось все довкола,
Політики хитали вісь землі…
Незмінними лишались правда й школа, Бо в нас були такі учителі.
Ми їхню чесність брали за мету, Вимогливість вела в рутинній млі.
Ми стали кращими , тому що в нас були такі учителі.
Нелегко хліб учительський дається, Проблеми день у день і немалі…
Заплаче серце й знову засміється — Бо в нас були такі учителі.
Я долі дякую, що ви нам віддавали і ерудицію, і теплоту душі.
Таким професійними ми стали, бо в нас були такі учителі!
                                     Щесюк Л.П., випускниця 1974 року, вчитель зарубіжної літератури

5

Лялюшко Микола Минович — вчитель хімії  1947-1979 роки, директор школи 1962-1975 роки, відмінник народної освіти, орденоносець, ветеран Великої Вітчизняної війни та праці.
Учителю!
Бывает в жизни все: победы радость 
И горечь поражения подчас-
Но помним мы, с чего все начиналось,-
Наш класс, уроки химии и Вас.
Ведь это Вы нам в душу заронили
Зерно, что благодатно проросло:
Мы -кандидаты, доктора Науки,
Что для непосвященных-волшебство.
Мы брали с Вас пример и шли к Вам за советом:
Вновь синтез не идет иль не лады с судьбой.
Вы столько дали нам тепла и света,
Что хватит обогреть весь шар земной.
Вы отдавали все большой работе,
В открытых душах поселив мечту,
Спасибо Вам за то, что Вы живете, 
За Ваших дел и мыслей красоту.
                    Навеки Ваши ученики

Изображение 037

Микола Минович — вчитель від Бога, який  своєю відданою працею освятив життєвий шлях тисячам своїх учнів. Він мав дар  влюбити в свій предмет.  Високо порядна людина, інтелігент, яких не так багато було на  той час у нашому житті. Одразу після Другої світової війни він навчав мого батька, через деякий час-брата. В 1971 році Микола Минович  почав викладати  хімію в нашому класі. В  звичайному  хлопчиську з робітничої сім”ї він зумів розбудити  бажання до навчання, вселив надію і віру у власні сили, запалив зірку приємних майбутніх життєвих мандрів.  Його внесок у виховання та становлення   тисяч  випускників і школярів Андрушівської середньої школи №1  дійсно великий. Талановитий вчитель не міг відпустити учнів у життєвий простір без зернятка добра, порядності, працелюбності, наполегливості, людяності, вихованості. Якщо щось у нашому житті ми досягли, то є серед цих позитивів і внесок заслуженого вчителя — Лялюшка Миколи Миновича. Протягом років після закінчення школи він допомагав багатьом з нас, ніколи і нікого не забував. Цікавився долею кожного. З висоти прожитих років — радив,  дипломатично поправляв.
         Микола Минович Лялюшко весь свій життєвий шлях (майже століття) навчав добру та випромінював надію. В моїй пам”яті він завжди залишається любимим вчителем, якому я безмежно вдячний. 
Юрій Кравчук, полковник запасу, учень Великого педагога, випускник 1974 року  

Варгалюк В.

Зростання та розвиток кожної людини супроводжують вчителі. Серед них є особлива когорта  не ремесленників, а митців від Бога. Вони вміють не тільки формувати якісні знання, а, насамперед, здатні дією своєї непересічної особливості визначати подальшу долю учня.
Саме таким Вчителем у моєму житті був Микола Минович Лялюшко. Я вдячний йому за те, що він відкрив мені казковий світ хімії, що навчив педантичності та наполегливості у досягненні мети. Мабуть тому я впевнено  рухався у перед,  що постійно відчував за плечима теплі промені його лагідних, доброзичливих очей. Мої перші успіхи на шкільних олімпіадах – були його успіхами, мої подальші професійні надбання хіміка – стали і його надбаннями.
Низький, земний уклін йому та його педагогічному таланту.
Заслужений діяч науки і техніки України, відмінник освіти України, професор,
доктор хімічних наук Варгалюк Віктор Федорович (випускник 1967року.)

2011январь 261

Лялюшко Миколи Миновича, людини-легенди для більшості андрушівчан, в тому числі і для нашої сім»ї. На привеликий жаль він лише рік не дожив до свого сторіччя. Але після себе Микола Минович залишив неоціненний спадок. Це сотні, тисячі хлопчиків та дівчаток, юнаків та юнок, яким Микола Минович, чи то просто як учитель хімії Андрушівської середньої школи № 1, чи як директор цього закладу показав життєву дорогу. У наших серцях він навіки залишився суровим та вимогливим, але на той же час м»яким та дбайливим педагогом. Його простота завжди вражала, а тихий та переконливий говір діяв більше, ніж строгість багатьох педагогів.
Анатолій та Людмила Берладини, випускники  1966 та 1969 років.

Спогад про нашого Вчителя

Вважаю щасливим дарунком долі те, що в 60-ті роки довелось навчатися в одній з найкращих шкіл на Житомирщині – Андрушівській середній школі №1. Колектив вчителів – педагогів від Бога – не лише навчав шкільним предметам, але й виховував молодь гідними людьми. Саме цей шкільний фундамент знань та виховання став для нас, сотень та тисяч випускників, запорукою успішного опанування майбутніми професіями.  У багатьох з нас вибір майбутньої спеціальності закладався саме у школі талантом наших Вчителів, які зуміли привити любов до своїх предметів.
Вибір мого професійного  шляху теж стався у значній мірі завдяки вчителям рідної школи, і насамперед завдяки прекрасному педагогу і чудовій людині – Миколі Миновичу Лялюшку, вчителю хімії і директору школи. Микола Минович поєднував дар блискучого вчителя-новатора, науковця, популяризатора науки, вихователя молоді, талановитого керівника педагогічного колективу, високоінтелігентної, надзвичайно ерудованої людини.  Його уроки були для нас, школярів, щораз відкриттям нового, незвіданого, а хімія видавалася нам всемогутньою чарівницею. Микола Минович навчав опановувати хімічні закони, писати сотні рівнянь реакцій, вирішувати складні хімічні задачі, а головне – логічно мислити, що стало запорукою успішного навчання у вищих та середніх навчальних закладах. Згадується не лише прекрасно обладнана хімічна лабораторія, численні досліди, які навчив нас ставити Микола Минович, а і його академічний стиль викладання, завжди яскраві розповіді-подорожі в світ науки, захоплюючі заняття хімічного гуртка. Все це і стало тим, вже не хімічним, а педагогічним каталізатором, завдяки якому багато його учнів обрали професії, пов’язані з хімією. Серед них і я – набула спеціальності з біохімії – науки, що вивчає хімічні  процеси у живих організмах. А для тих з нас, випускників, кому довелося працювати на педагогічній ниві у школах чи вишах, Микола Минович залишався взірцем педагогічної майстерності, такту, досконалого професіоналізму.
Напливають зворушливі спогади, як щиро радів Микола Минович досягненням своїх учнів-послідовників, нашим професійним успіхам, як цікавився напрямами досліджень, науковою тематикою дисертацій (а серед його учнів багато кандидатів і докторів наук), життєвими шляхами.  Микола Минович залишався і після закінчення нами школи нашим мудрим наставником, добрим порадником, старшим другом. І доки билося його серце, до його привітної оселі щоліта поспішали завітати колишні вихованці, випускники багатьох випусків школи, різних професій та життєвих доріг, об’єднаних тим, що нам пощасливилося вчитися у Миколи Миновича.
Низький уклін і щира вдячність тобі, наш Учителю!

Випускниця 1968 року, канд. біологічних наук, доцент кафедри фізіології і біохімії Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету Сєдих Ніна Йосипівна

Микола Минович…Вчитель високого професійного рівня  Знання з хімії, які він давав нам, учням, для мене були особливо захоплюючими і вплинули на подальший вибір професії. Вступні іспити до Киїського державного університету ім.Т.Г.Шевченка вдалось легко подолати, а на перших же семінарських заняттях по хімії викладачі відмітили високий рівень знань, набутих в школі.
         Світла пам’ять нашому Вчителю.
 Бойко Ю.П. – канд.хим.наук, Киев, випускник  1959 року.

2012 год 043

Самою значимою постаттю для нас був наш директор школи викладач хімії Микола Минович Лялюшко. Сьогодні роблячи аналіз, поглядаючи на своє життя, своїх земляків, їх погляди я чесно можу сказати, що наш директор, як і наші батьки зробили дуже багато для нашого життя. Микола Минович нас вчив не тільки знанням з предмету хімії, а і життю. Його приклад це було щось особливе. Завжди чистий, охайний, ввічливий, завжди найде час на розмови з нами і з нашими батьками.  Його власна оселя на вулици Чехова потопала в квітах та деревах. Це був будинок справжнього Українця. Моя мати завжди говорила нам, що ми повинні добре вчитися і тоді ви будете, як Микола Минович, хорошими людьми. В нашій сім’ї  троє братів добре навчалися. Йшли своїм життям. Хто хотів здобути гарну освіту , всі її отримали і цьому сприяла достатньо висока навчальна база нашої школи. З тими базовими знаннями  ми з гідністю навчалися в технікумах, інститутах, академії. Наша школа була дітищем Миколи Миновича Лялюшко в який він працював більше 40 років із них біля 20 років директором. В школі працювали прекрасні педагоги, згуртовані мудрим керівником. За це йому низький уклін. Є і його велика заслуга в тому, що кожного року в другу суботу липня, ми приїздимо на рідну вулицю Чехова на зустріч і де б ми не були цей день нас повертає до своєї землі до своїх друзів дитинства і своїх учителів з якими ми  зустрічаємося. І кожного разу радо вітали ми свого директора в його затишній оселі на вулиці нашого дитинства.
Леонід Суботенко, випускник СШ № 1 1968 року, генерал-майор, заслужений юрист, Киев

Полищук А.

Пам’ятаю свого першого Вчителя, згадую Миколу         Миновича.
Колись більш за все з шкільних предметів я любив все таки математику. Аналогічно надавав перевагу кресленню над малюванням, токарній справі над обробкою деревини. Приваблювали точність, розрахунок, логіка. А все життя займаюсь хімією. Кажуть цей предмет схожий як до науки, так і мистецтва. І в цьому сила Вчителя. Він викладав так, що його слухав самий проблемний клас. Був добрим і справедливим до школярів. Було таке, що й списували, та отримували добрі оцінки. Виклик до дошки ставив все на місця, але що написано, тому давалась справедлива оцінка. Микола Минович читав не просто і не лише хімію. Він був всебічно на високому рівні розвиненою людиною, тому його уроки хімії були також уроками історії, географії, літературознавства та ін. Якось проходили ми тему фосфору та властивостей його сполук. Й тут же йде розповідь про відомого драматурга Корнійчука Є.Г., його творах. Творах його жінки, також відомої письменниці Ванди Василевської. В своєму романі «Полум’я на болотах» вона барвисто описала горіння болотних газів, складовою яких є фосфін. При вивченні сполук азоту були розповіді про російсько-японську війну 1904-1905 років, Цусімську битву, яку блискуче описав учасник тих подій Новиков-Прибой О.С. в книзі «Цусіма», про переваги піроксилінового (бездимного) пороху. Як російський вчений Д.І. Менделєєв по даним споживання пороховим заводом різних хімікалій відтворив формулу бездимного пороху. Й такими були уроки практично всі. Як учням було не любити такі уроки і такого Вчителя? А якими були його гуртки? Ми перемагали на хімічних олімпіадах, відмінно здавали вступні екзамени по хімії, знали цей предмет на рівні перших курсів вищих учбових закладів. І все це завдяки Вчителю. При тому Микола Минович давав не лише і не стільки знання предмету, а перш за все світогляд, світосприйняття, що й зараз веде нас в житті. Мабуть вже по традиції, починаючи з Менделєєва, хіміки займаються спиртовими розчинами. Микола Минович готував прекрасні наливки, якими любив пригощати. Взагалі завжди був хлібосольною людиною, що я відчував, будучи в нього в гостях кожен свій приїзд в Андрушівку. Так вперше я попробував і навчився готувати зубровку. Він віддавав нам все, що знав та вмів, не потребуючи нічого взамін. Потім були інші вчителі. Та Микола Минович – мій перший і улюблений шкільний Вчитель хімії, який стояв біля витоків моїх занять хімією і визначив мою хімічну долю
Полищук А.А.випускник 1977 р., канд.хім.наук, завідуючий хіміко-бактеріологічною лабораторією ІНФОКС водоканалу в Одесі

1 001

Хочеться розповісти про незвичайну людину, члена педагогічного колективу школи Лялюшка Миколи Миновича.  Він був під стать колективу, але все ж інший. Він уособлював у собі всі найкращі якості людської моралі. Все було з великої букви: Людяність, Інтелігентність (як ні в кого), Інтелект, Фаховість, Відданість педагогічній праці (працював лише на першість), чуйний друг.  З перших днів нашого знайомства ми відчували сердечну доброту, щирість від його сімї. В його сімї завжди почуваєш себе бажаним гостем. В сімї панувала завжди щедрість, привітність. Ми дружили сімями тісно і тепло до кінця днів їхнього життя.
Від Миколи Миновича ніхто ніколи не почув зневажливого слова. Він умів з кожним так інтелігентно обійтись, що людина не відчує ні приниження, ні образи. Про лицемірство чи зраду друзів, колективу школи і думати годі.
Микола Минович був не просто вчитель, він був талановитим педагогом, і біля нього росли таланти. Він був хімік-фанатик, і цю фанатичність передавав учням. З шкільної парти не просто вчив, а готував до науки, до кропіткої праці, без якої не може бути успіху ні в науці, ні в житті. І результат є: навіть учні, які не захоплювались хімією, одержували на олімпіадах призові місця. Учні ж,  які захоплювалися хімією, були неодноразовими призерами республіканських   всесоюзних олімпіад з хімії.. Тепер ці учні – успішні вчені.
Все це говорить про вершину професіоналізму педагога. Якщо учитель має такі високі результати – сміло можна говорити, що такий вчитель геніальний. Микола Минович був відомий не тільки в області, а і в республіці. Він завжди був членом журі на республіканських олімпіадах з хімії. 
Микола Минович прожив довге плідне життя, залишивши про себе світлу память талановитого педагога, мудрого наставника, щирого вірного друга, взірцевого сімянина.
Ольга та Федір Репринцеві, вчителі географії та історії
Яку грань особистості М.М.Лялюшка не візьмеш-світиться яскраво.Він був учителем вищої категорії, відмінником народної освіти, мав багато державних нагород.Але його найбільше визнання-це учні, які пішли професійною стежкою свого вчителя.
Його, як директора, не боялись, його любили, шанували і поважали. Коли  Микола Минович під час перерви  прямував коридором, стишувався дитячий галас, було трепетно на душі у вчителя, що йшов йому на зустріч- бо то йшов Директор- спокійний, поважний, стрункий (аж до старості), інтелігентний і шанований.
Залишились спогади… і болюча пам ять. А ще- радість від того, що в житті ми були поряд з такою людиною.
Вчитель Марія Ковалець
2012 год 050У мене з Миколою Миновичем були товариські стосунки, які збереглися впродовж всього життя. Я дивувався, як він спокійно , виважено, толерантно керував колективом. І господарські питання вирішував в такому ж стилі: доклав багато зусиль для добудови актового і спортивного залів та кабінетів хімії, фізики, іноземних мов. Користувався повагою та визнанням в Міністерстві освіти  України.
Коли вийшов на пенсію, то раз на рік збирав у себе «малу педраду». Це була довгожданна зустріч вчителів-ветеранів, де ми згадували минуле, жартували, а то й ще співали. Незважаючи на поважний вік-нам було весело й комфортно, затишно і впевнено під керівництвом  того ж таки шанованого Миколи Миновича.2008 leto zima-175
Вчитель фізики  Кузьма Никипорець

 

Николай Минович останется в моем сердце как человек высочайшей пробы, настоящий учитель , педагог, давно, в небольшом городке, опережающий на многие годы по всем направлениям жизни и деятельности своих коллег. Нам он останется в памяти интеллигентом, демократом, удивительно обаятельным и воспитанным человеком. Во всем был примером, в умении на скромную зарплату учителя одеваться как настоящий джентельмен, держать удар и оставаться при этом доступным , внимательным, любящим свою работу и учеников, которых он учил, любил, прощал, поддерживал и ласково трепал по затылку.
 Анатолий Климчук, выпускник 1963 года, г. Москва

 16 НТД

 Данильчук Надія Трохимівна-вчитель російської мови та літератури, завуч школи, відмінник народної освіти, ветеран Великої Вітчизняної війни та праці
 В той грізний червень 1941 року Надія Трохимівна, тоді просто Надійка, здавала чер гову сесію в Житомирському педагогічному інституті. Вона була на півшляху до здійснення заповітної мрії – стати вчителем.
    З перших днів війни чергувала разом з іншими студентами при бомбардуванні міста. Спали у виритих власноруч окопах за гуртожитком. 5 липня 1941 року декан повідомив, що навчання не буде і студентам слід повертатися додому. А куди йти? Дороги ніхто з дівчат не знав. Добре, що нагодився батько однієї з подруг.
   Вранці наступного дня вирушили додому. Йшли повільно, тому що несли з собою книги і конспекти (війна ж ненадовго!). До вечора наступного дня дійшли до Коростеня, де потрапили під бомбардування. А до рідного села Білки ще 35 км!
   Коли прийшли в село, жителі збирали нехитрі свої пожитки, залишали рідні місця. Після двох місяців поневірянь і невдалих спроб евакуюватися, сім’я повернулась у село. Надія Трохимівна включилась у партизанський рух. Про цю сторінку свого життя розповідає неохоче. Вважає, що робила так, як веліла їй совість і як вчинила більшість юнаків і дівчат – її ровесників.
   А в 1944 році після визволення Житомира та відновлення роботи педінституту, продовжила навчання. Вчитись було важко. Мучили холод і голод. Але жадоба до знань перемогла.
   І в 1946 році після успішного закінчення інституту тендітна дівчина поїхала до Львова викладати російську мову і літературу в сільськогосподарському технікумі.
   За своєю обраницею поїхав і Іван Степанович. Там і побралися. І вже з двома маленькими дітьми сім’я Данильчуків в 1953 році повернулася до Житомира і була направлена на роботу в Андрушів-ку.
    34 роки Надія Трохимівна відкривала прекрасний світ російської культури учням першої міської школи. Навчила, виховала і підготувала до самостійного життя 14 випусків.
    Робота завжди була для неї важливою справою її життя. Тому й віддавалась улюбленій праці Надія Трохимівна сповна, до останку, можливо, в чомусь обділяючи власну сім’ю, своїх рідних дітей.   За свою сумлінну працю вона була відзначена численними грамотами,  подяками та нагороджена п’ятьма медалями.
    З року в рік з тривогою і трепетом чекала Н.Т. Данильчук приходу осені – початку нового навчального року. Так непомітно дочекалась і золотої осені свого життя.
   Залишивши освітянську ниву, Надія Трохимівна не замкнулась у чотирьох стінах – не та вдача!
   Звична до активного життя, вона ще 15 років  працювала в районній раді ветеранів. Знала кожного ветерана району! Пам’ятала знаменні дати кожного з них, переймалася їх проблемами і печалями, ділила з ними радість і смуток.
   Щедро наділила цю жінку доля життєвою мудрістю, терпінням і витривалістю, справедливістю, ласкою і милосердям. Багато довелось їй пережити на своєму віку.
   За високу громадянську позицію та особистий внесок в виховання підростаючого покоління міста Андрушівки та активну роботу в Андрушівській районній раді ветеранів Данильчук Надії Трохимівні присвоєне звання почесної громадянки міста Андрушівки.
Випускниця АСШ №1  Тетяна Ломберг
 IMG_3407Лоханська Ніна Марцелівна-вчитель іноземнох мови, відмінник народної освіти
„Були серед педагогів наші улюблені, такі як Ніна Марцелівна Лоханська. Стільки років минуло, відійшла вже моя наставниця за межу вічності, але образ розумної, доброї, щирої вчительки лишився назавжди. І на перший, і на останній дзвоник  ми завжди дарували квіти саме Ніні Марцелівні — це був прояв дитячої шани і симпатії.
Відтоді, коли вона почала викладати в нас іноземну мову і аж до самого мого випуску, я мріяла стати вчителькою, щоб бути такою як Ніна Марцелівна – завжди стриманою, врівноваженою, інтелігентною в найвищому розумінні цього слова… Я таки стала педагогом. І скільки працюю, стільки порівнюю свій набутий досвід з тим, який мала і передавала молодшим колегам педагог за покликанням Н.М.Лоханська. Шестеро випускників нашого класу стали вчителями. Ученицею Ніни Марцелівни була і моя мама, пізніше її колега…” („Спогади про вчителя”, газета „Новини Андрушівщини”, № 23, 23 травня 2014 р., Інна Андрощук).
„Понад 30 років пропрацювала на освітянській ниві Ніна Марцелівна Лоханська. На жаль…на 85 році вона пішла з життя, залишивши в серцях і душах випускників та учнів Андрушівської середньої школи №1 лише світлі спогади про себе…Колишні учні Ніни Марцелівни розповідають про те, що їхня вчителька завжди та скрізь встигала: доглядала стареньких батьків, ростила та виховувала разом з чоловіком Йосипом Володимировичем доньок, раділа онукам і правнучку. Ніна Марцелівна всі сили віддавала Андрушівській загальноосвітній школі №1 в якій розпочала працювати з 1951 року. Вчителька доклала зусиль до того, щоб згуртувати та загартувати вчительський та учнівський колективи, завжди ділилася з колегами набутим досвідом…”( Житомирщина, 4 жовтня 2013 року, Володимир Степовий).
”…Вона давала дітям не лише знання іноземної, але і розширювала їх кругозір… Засідання клубу, гурткова робота, сім’я , але понад усім шліфування своєї педагогічної майстерності…Час не стирає світлих спогадів про улюблену вчительку. („Спогади про наставницю”, „новини Андрушівщини”, 19.05.2007 р.,Віталій Кур’ята).
Випускниця 1974 року Л.П.Щесюк : „Дитинство і юність ми згадуємо з теплом в душі і трепетом в серці. І як добре, що в шкільні роки, поряд з батьками, з нами були мудрі вчителі. Мені випала честь (я не перебільшую) навчатись, а згодом і працювати протягом 35 років у Першій школі.
Я вчила всі предмети (золота медалістка), проте понад усе любила літературу і… англійську мову. Може, тому, що викладала її Ніна Марцелівна Лоханська. Англійську ми починали в п’ятому (а не, як зараз, в першому), проте при закінченні школи вільно володіли граматикою і розмовними темами.  Пам’ятаю, як Ніна Марцелівна готувала мене до обласної олімпіади. Я приходила до Лоханських додому, ми годинами слухали платівки на англійській мові, розмовляли англійською, а потім пили запашний чай. Це не забудеться ніколи…
Скільки пам’ятаю, вона весь час метушилася, була в роботі, клеїла, ліпила, малювала. Ми їй допомагали. І згодом вона обладнала Центр районного методичного об’єднання вчителів іноземної мови. За досвідом до нас у школу приїжджали вчителі області. Пам’ятаю її уроки… Спокійна, врівноважена. Ніколи не підвищувала голос, знаходила підхід до кожного учня.
В ній гармонійно поєднувалася природна делікатність, інтелігентність, жіноча м’якість з високою вимогливістю та принциповістю. На уроці завжди панувала атмосфера доброзичливості і якогось домашнього затишку.
Ми її дуже любили…Для мене вона – одна з найкращих і улюблених учителів.
Уже на філфаці на запитання викладача, хто вчив мене англійської, я гордо відповідала: Ніна Марцелівна Лоханська! Тому гімн школи, який я написала, я присвятила Лоханським – моїм  ВЧИТЕЛЯМ!
Кузьма МусійовичНикипорець Кузьма Мусійович, вчитель фізики, відмінник народної освіти, орденоносець,ветеран Великої Вітчизняної війни та праці
В далекому 1971 році до нашого класу  зайшов середнього зросту, худорлявий  чоловік і після його слів: “ Діти! Мене звати Кузьма Мусійович, а прізвище моє — Никипорець”  у нас почалося нове “фізико- знавче”  життя.
Вчителів з такою любов”ю до процесу навчання дітей і відданістю педагогіці в нашій рідній школі було не мало.   Дуже пощастило, що  і Кузьма Мусійович Никипорець, і Таїсія Лаврентіївна Доценко, і Ганна Федорівна Статкевич, і Анатолій Федорович Рожко, і Ганна Павлівна Кравчук, і Ніна Миколаївна Метельська, і Надія Петрівна Щербакова, і Марія Іванівна Рудюк, і Микола Минович Лялюшко навчали мене і наш 10-А клас 1974 року випуску. Низький Вам уклін, шановні педагоги, які з такою відданістю і наполегливістю ділилися з нами знаннями і виховували нас добрими, чесними та порядними людьми.
Чого вартує тільки вчительська енергія Кузьми Мусійовича, який в коричневому костюмі в крейді по лікті, що постійно сипалась зі шкільної дошки, показує нам, поставивши вертикально палець однієї руки  зверху до голови, а у витягнутій другій  тримаючи кульку, —  як планета Земля обертається навколо Сонця! Крейда осипається йому на голову, однак Кузьма Мусійович не звертає на це увагу. Головна мета, щоб зрозуміли і засвоїли матеріал його учні.  Наглядних експонатів було небагато. Ось і приходилось “крутитись” заради нас. Навчити і вивести в люди.
Можливо тоді хтось із нас (учнів) цього не цінив. Але з роками не залишилось тих, хто без поваги і вдячності вспоминає Кузьму Мусійовича Никипорця — дорогого і шановного вчителя фізики, Ветерана Другої Світової війни, який рядовим солдатом захищав нашу землю, носив орденські планки на костюмі, але ніколи не похвалявся своїми  героїчними споминами. Напевно так тоді було прийнято, або такий скромний характер має Кузьма  Мусійович.
Вчителі не в змозі пам”ятати всіх своїх учнів. А ось ми-учні пам”ятаємо і дуже вдячні. Вибачте, дорогі наші педагоги, що  не всі ми очно при зустрічі можемо подякувати Вам за навчання, виховання і відкриття дверей у самостійне життя…  —  Ми доброту Вашу  не забули і цінуємо Вас.
Юрій Кравчук, полковник запасу ЗСУ, випускник 1974 року
Його люблять і поважають всі: учні, яких він навчав і виховував, вчителі першої міської школи, з якими працював, батьки учнів, громадськість Андрушівки та району, перед якою він виступав з лекціями й бесідами.
Насамперед Кузьма Мусійович — вчитель фізики, авторитетний вихователь, приклад служіння своєму народу і Батьківщині.
«Уклін тобі, вчителю!» — ще у 1970 р. писала про нього в районну газету статтю-подяку його колишня випускниця Тамара Дончик. «Коли мені доводилося зустрічати його, — згадує вона, — щоразу я відчувала уже забутий, хвилюючий трепет. То був не ляк перед суворою людиною. Ні, то почуття подяки цьому невисокому, рухливому чоловіку, свята віра в педагога, шана його безмежній відданості благородній професії. Я думаю, мене підтримають усі вихованці К. М. Никипорця, якщо я наведу кілька рядків з поезії, яка так стосується нашого дорого вчителя:
Наш рідний, хороший,
Як вдячні ми за все йому!
З нас кожен став
на нього трохи схожим —
Хай не у всім,
принаймні, в одному:
В любові й вірності великій
Тобі, Вітчизно-матінко свята!
У 1987 році, в рік 50-річчя першого випуску середної школи, випускники, які прибули на свято, заповнювали анкету. У розділі «Спогади про шкільні роки» випускники згадують добрим словом і з великою вдячністю багатьох вчителів. Зокрема, випускниця 1958 р. Галина Дудківська багато теплих і щирих слів написала про свого класного керівника: «Згадую часто вчителя фізики Кузьму Мусійовича. Він тоді був ще молодим, ми його вітали з одруженням… Всім вчителям дякую за їх нелегку працю, йому — особливо…».
«Великий внесок в моє життя, сам того не знаючи, вніс К. М. Никипорець. Мені довелося на все життя здружитися з фізикою. Тож дякую Вам, Кузьма Мусійович, за справедливість, вміння примусити вчитись», — згадує в анкеті Олександр Мазепа — випускник 1966 року.
Іващук Анатолій 1969 р. випуску ось що занотував в анкеті: «А нашому класному керівникові Кузьмі Мусійовичу я зобов’язаний вибором своєї професії. Любов до фізики він прищепив мені ще з перших своїх уроків. Його висока професійність, оригінальність подачі навчального матеріалу, своєрідні виховні методи завжди викликали у нас, учнів, захоплення і цікавість. Велике спасибі йому за все».
За роки своєї педагогічної діяльності Кузьма Мусійович випустив у самостійне життя 11 класів. І зараз багато вдячних слів звучить на адресу цієї чудової, порядної людини, педагога з великої літери. В честь його 60-річчя присвятила улюбленому вчителю статтю в районній газеті «В учнях своїх повторитись» колишня випускниця Кузьми Мусійовича Людмила Вільчинська, яка ввічливо замітила, що «шістдесят — це вік переходу на заслужений відпочинок». «Ніякої пенсії… Я зараз керівником в 10-В. Як їх залишу? Та й взагалі, що то за життя без школи», — зауважив Кузьма Мусійович.
Ще 10 років після виходу на пенсію, аж до 1992 р., працював К. М. Никипорець на освітянській ниві. А потім його колишні учні просили досвідченого фізика допомогти підготувати їх дітей, онуків до вступу у вищі навчальні заклади.
Високо цінували і цінують його колишні колеги, вчителі-пенсіонери Андрушівської середньої школи № 1. Він все завжди робив на совість: і вчителював, і обороняв рідну Вітчизну від ненависного ворога, за що нагороджений багатьма орденами й медалями, відзначений і за трудові здобутки.
Кузьма Мусійович — чудовий батько і дідусь. Разом з дружиною Юлією Денисівною виростили і виховали двоє дітей — Галину і Сергія, радіють внуками. Їм усім є ким пишатися.
З повагою вчителі-пенсіонери Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1                                                
Мої спогади про школу
Випускниця 1965 року Кравчук Галина, вчитель, Відмінник освіти України. м. Київ
Андрушівка-невеличка частина нашої Батьківщини-ім я якій -Україна. Тут я народилася виросла, навчалась в школі, спогади про ці роки сопруводжують мене все моє життя.
Вела нас по життю така рідна наша вчителька-Данильчук Надія Трохимівна. Вона пішла з життя і залишились пустота, яку заповнити ніхто не в силі. Був світлий розум, талант, любов і краса, а залишився сум і пам ять.
Надія Трохимівна розумом, талантом педагога та наполегливою працею досягла висот у професійній діяльністі, а вийшовши на заслужений відпочинок не полишала творити добро для людей. Вік для неї не був перешкодою. Завжди залишалась скромною сердечною людиною, ерудованою , мудрою, доброю та щирою. В оточені чудових квітів свого садочка Надія Трохимівна  завжди зустрічала нас з посмішкою, материнською увагою та мудрою порадою.
Я сердечно вдячна Вчителю з великої літери за радість людського спілкування.
-Згадую   чудову та мудру жінку -вчителя іноземної мови-Лоханську Ніну Мацелівну. Її високопрофесійні уроки давали гарні знання при вивченні німецької мови. А самі уроки проходили дуже цікаво завдяки доброзичливості та чарівності вчительки. Ніні Марцелівні притаманна чуйність, вміння вислухати та порадити. Літам наперекір  вона завжди була красивою та сучасною.
Пам ятаємо!
-Згадую нашого директора, вчителя хімії- Миколу Миновича Лялюшко
.Найкращі миті мого шкільного життя пов язані з цією людиною. Це людина взірець, людина чистої душі з благородним серцем, вольовим характером-зустрічає нас на порозі рідної школи. Він був по-чоловічому променистим і привабливим. Мудрий і справедливий він завжди був на висоті. Я особисто вдячна йому за те, що вчив  наc бути  Людьми, чесними і справедливими. Своєю невичерпною енергією він заряжав і нас, учнів. Той рівень , який своєю працею педагога, ставленням до учнів , керівництвом школою задав Микола Минович- став еталоном.
Не забудемо, вічна шана!

Изображение 019

Репринцева Ольга Іванівна, вчитель географії, Відмінник народної освіти, Ветеран Великої Вітчизняної війни та праці

ВЧИТЕЛЮ НАШОГО ЖИТТЯ!
В рік , коли ми, учні післявоєнної пори відзначали 60 років по закінченню школи, Ви, дорога рідна, Ольга Іванівна, відзначали славне 90-річчя. Нас було не багато,але ми, хто віддано та щиро любив Вас, шанував, для кого Ви людина з великої літери, людина- ідеал, учитель від самого Господа Бога-згадували Вас.
Ви були ластівкою, яка принесла в Андрушівську школу  весну, оновлення. З приходом в школу Лялюшко М.М. і подружжя Репринцевих почався новий період навчання і виховання.
В Вашій особі  ми побачили незвичайну людину, мудру і прекрасну, яка полюбила нас , сільських дітей, бідних, як казали тоді-дітей колгоспників, повірила нам, а ми  полюбили Вас до нестями.
Ваші уроки були для нас святом, а географія чарівною наукою. Ці уроки відкривали перед нами нові світи, далекі і невідомі. Але вже тоді ми мріяли побувати в них.
Тепер про таких, як Ви, кажуть  -топ-модель, а для нас  Ви були ніжною берізкою, стрункою тополькою, неперевершеною красунею . А як Ви танцювали!  Як навчали нас цього мистецтва!  Хіба таке забудеш! Наш танцювальний гурток чарував всю Андрушівщину…001

танцы ои

О ця Ваша енергія, ця сила волі, ця мудрість і любов до людей стали для нас дороговказом у житті. І ми не мали права схибити, жити по-іншому.
Тож спасибі, рідна за науку, за материнську любов. За те, що ми ніколи і нікого не зраджували, любили рідну землю. Стали хорошими людьми і патріотами України.
Сподіваємось зустрітися з Вами в день Вашого  славного сторіччя. А тому просимо Всевишнього, щоб Ваша життєва дорога-нива, дарована кожній людині, забуяла небувалими врожаєм міцного здоров я, великого щастя, безмежною любов ю рідних і тих, кого Ви так багато років випроводжали зі шкільного порога у широкий світ життя.
Минуло не одне десятиліття, коли Ви залишили Андрушівку. Та для Андрушівки -Ви наша, своя, рідна і незабутня вчителька. Родина Репринцевих для андрушівчан завжди була взірцем високої моралі, чесності і порядності, людської гідності і подружньої вірності.
Низько схиляємо голови в шані і любові до Вас, дорога і рідна, ОЛЬГО ІВАНІВНА!
Від випускників 1954 року, Віра Вох 
Перегляд відео .