Видатні особистості | АНДРУШІВСЬКА ЗОШ І-ІІІ СТУПЕНІВ №1

Видатні особистості

Морозова Вероніка Януарівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Вероніка Януарівна Морозова (Вероніка Гладка; *1890, с. Андрушівка — 10 жовтня 1966, Житомир, УРСР) — українська поетеса (відома під псевдонімом Вероніка Морозівна) і перекладачка.

Вона — сестра Людмили Морозової-Курек (1887–1952), також поетеси (відомішої під псевдонімом Людмила Волошка, інший псевдонім — Л. Козачка).

Біографія

Вероніка Януарівна Морозова народилася в Андрушівці, в сімї волосного писаря.Початкову освіту здобула в Андрушівській школі.Закінчила Житомирську гімназію (1908), працювала в статисти- чному відділі Волинського губернського земства. Вірші почала писати ще під час навчання в гімназії.

Літературна діяльність зблизила Вероніку Морозову з плеядою молодих талановитих авторів, один з яких — поет і мовознавець Микола Гладкий — в 1912 році став її чоловіком.

Вероніка Гладка (Морозова) друкувалась в журналі «Рідний край», антології «Українська музика» та інших.

В 1937 році, після того, як було репресовано чоловіка, повернулась до Андрушівки.

В радянський час відоміша як перекладачка. Її перу належать переклади українською мовою творів Д. Лондона («Міжзоряний мандрівник», «Брехун Нам — Бок»), Г. Веллса, К. Гамсуна, Г. Ібсена та інших.

В роки Німецько-радянської війни знаходилась в евакуації, а після закінчення війни знову оселилась в Андрушівці.

Близько двадцяти років працювала інспектором районного фінансового відділу і всіма забута померла 10 жовтня 1966 року в Житомирському будинку для пристарілих.

Слободян Микола Іванович            Випускник  1953року

Мико́ла Іва́нович Слободя́н (*18 серпня 1935, Андрушівка Житомирська область, УРСР) — український кінознавець і педагог, заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, доцент, директор Інституту екранних мистецтв (з 2005 року) і професор кафедри кінознавства Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

Працював у журналі «Народна творчість і етнографія». У 196164 роках навчався в аспірантурі Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, досліджував проблеми розвитку української кінопубліцистики.

У 1968 році успішно захистив дисертацію. У період з 1964 по 1979 рік працював в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М. Т. Рильського АН УРСР молодшим науковим співробітником, науковим консультантом секції суспільних наук, старшим науковим співробітником відділу кінознавства, завідувачем відділу кінознавства.

У 1972 році розпочав педагогічну діяльність в Київському державному інституті театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого, яку продовжує і до сьогодні. У 1983 році отримав вчене звання доцента. Працював деканом факультету кінематографії і телебачення зазначеного інституту. З 2002 по 2005 рік — проректор з наукової роботи Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. З вересня 2005 року М. І. Слободян очолює Інститут екранних мистецтв, який було утворено шляхом реорганізації факультету кінематографії і телебачення університету.

Микола Іванович Слободян — автор наукових публікацій, присвячених дослідженню широкого спектру проблем історії та теорії українського кіномистецтва. Він нагороджений орденом «За заслуги ІІІ ступеню», грамотою Верховної ради України «За особливі заслуги перед українським народом».

Основна сфера інтересів творчих і наукових Миколи Слободяна — кіномистецтво, телебачення, музика.

Нагороди: У 2010 році отримав премію Телетріумф у номінації «За особистий внесок у розвиток українського телебачення премія «Телетріумф»», Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Мальований Юрій Іванович               Випускник 1956року

Учений секретар  НАПН– кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, член-кореспондент НАПН України

Відділення загальної середньої освіти

Юрій Іванович Мальований – фахівець у галузі дидактики і методики математики. Досліджує проблеми розбудови української школи, організації дидактичного процесу, навчання алгебри в загальноосвітній школі. Є співавтором першої Концепції середньої загальноосвітньої школи України (1991р.), концепції гуманітаризації загальної середньої освіти, ряду законодавчих і нормативних документів у сфері освіти, одним із розробників Державного освітнього стандарту для основної і старшої школи. Підготував 5 кандидатів наук. Входить до складу редколегій трьох фахових журналів, спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських дисертацій. Опублікував понад 100 науково-педагогічних праць. Серед них: монографія „Форми навчання в школі” (у співавторстві), „Методика викладання алгебри у 7-9 класах” (у співавторстві), підручники і дидактичні посібники з алгебри для основної і старшої школи

Павловська Ольга                    Випускниця 1956 року

Ольга Павловська – Народна артистка України, солістка Черкаського народного хору, неперевершена виконавиця «Степом, степом…» і багатьох інших пісень. Народилася майбутня відома співачка 1 червня 1939 року в селі Лебединці Андрушівського району Житомирської області. Після Андрушівської міської школи почала вчитися у Житомирському музичному училищі, яке закінчила у 1962 році. Виступала в ансамблі «Льонок». Якийсь час співала у Волзькому народному хорі.

Професійно працювати співачкою почала у 1965 році, коли прийняла пропозицію Анатолія Пашкевича стати солісткою Черкаського державного заслуженого українського народного хору. Там багато й успішно виступала, чимало пісень співала в дуеті з Раїсою Кириченко, Євгенією Крикун, Людмилою Білановою, Тетяною Горбатенко. Пашкевич відзначав надзвичайну дисциплінованість Павловської. Вона ніколи не пропускала репетицій, навіть якщо висока температура валила з ніг. За свою трудову діяльність Ольга Павловська представила величезну кількість виступів, вона співала на сценах різних міст та країн. Кожен виступ зривав овації, пісні Ольги Петрівни слухав весь Радянський Союз, а її пісня «Степом, степом…» стала неймовірно популярною.

Вже у 1969 році співачка була нагороджена почесним знанням «Заслуженої артистки України», у 1977 році було присвоєно почесне звання «Народної артистки України», а у 1999 році їй вручили відзнаку Президента України – Орден «За заслуги» III ступеня за вагомий внесок у національну мистецьку спадщину.

Грицик Людмила Василівна      Випускниця 1964 р.

Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії літератури, компаративістики і літературної творчості Інституту філології Київського національного університету імені Т. Шевченка. Нагороджена Орденом Честі (Грузія), медаллю М. Джавахішвілі (Грузія), лауреат премії НАН України ім. А. Кримського. Заслужений працівник освіти.

Отримала вищу освіту на філологічному факультеті КДУ ім. Т.Шевченка, а також факультеті грузинської мови та літератури Тбіліського державного університету. У 1995 році проходила стажування у Відні, а 1998 та 2000 років – у Тбіліському університеті.

Кандидатська дисертація: «Грузинська художня проза в сучасних українських перекладах» (1973)

Докторська дисертація: «Літератури Закавказзя і Середньої Азії в українському літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ століття: проблеми рецепції» (1992)

Нагороджена: Орден Честі (Грузія), Медаль М. Джавахішвілі (Грузія), лауреат премії НАН України ім. А. Кримського, Відзнака Вченої ради університету (2011), Заслужений працівник освіти. Почесний доктор Тбіліського державного університету ім.Джавахішвілі.

Перекладач романів Л. Мрелашвілі, Н. Цулеїскірі,Г. Панджикідзе, грузинських народних казок, поезії З. Болквадзе, Н. Абесадзе, білоруської прози (А. Васілевич, В. Далідович) та ін.

Наукові інтереси: літератури Сходу, порівняльне літературознавство, художній переклад.

Викладає курси:

  • історія зарубіжної літератури (давній Схід),
  • літературна компаративістика,
  • українське порівняльне літературознавство.

Основні публікації:

  1. Орієнталістика А. Кримського в українському літературному процесі початку ХХ ст. (К., 1994).
  2. Зарубіжна література. Матеріали до вивчення літератур давнього Сходу (К., 2007).
  3. Українська компаративістика: концептуальні проекції (Донецьк, 2010).
  4. Захід – Схід: основні тенденції розвитку сучасного порівняльного літературознавства. Антологія. Науковий проект, заг. Редакція (Донецьк, 2012).

Варгалюк В.

Варгалюк Віктор Федорович       Випускник 1967 року

Доктор хімічних наук, професор , Відмінник освіти,
Декан хімічного факультету Дніпропетровського національного університету

Заслужений діяч науки і техніки України

Після закінчення навчання в університеті упродовж 1976-1992 р.р. працював на кафедрі фізичної хімії (науковий співробітник, асистент, доцент). З 1992 р. по 2005 р. – завідувач кафедри неорганічної хімії. У 1996 році обраний деканом хімічного факультету Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Має високий рівень педагогічної майстерності. Крім традиційних дисциплін (неорганічна хімія, колоїдна хімія, кристалохімія, фізична хімія), читає нові курси лекцій з використанням сучасних інноваційних технологій (комп’ютерне моделювання хімічних систем, вступ до комп’ютерної хімії, харчова хімія).

Очолює створену в університеті наукову школу з проблем кінетики та механізму електрокристалізації металів та захисту від корозії. Є науковим керівником держбюджетної науково-дослідної лабораторії теоретичних та прикладних проблем хімії. Результати виконаних досліджень відображені майже в 300 публікаціях та 14 винаходах, захищених авторськими свідоцтвами та патентами.

Опублікував 18 робіт навчально-методичного характеру, серед яких 3 посібника з грифом МОН України: «Нетрадиційний підхід до вивчення хімії елементів» (1995 р.), «Хімія елементів з основами загальної хімії» (2004 р.), «Загальна хімія (2011 р.).

Основні публікації:

1.«О роли адсорбированных комплексов металлов с органическими и неорганическими лигандами в электронных реакциях» (1976 р., у співавторстві).

2.«Механизм каталитического ускорения разряда ионов при адсорбции поверхностно-активных веществ» (1980 р., у співавторстві).

3.«Разработка и использование новых анодных материалов для решения некоторых экологических проблем» (1992 р., у співавторстві).

4.«Компьютерное моделирование реакций электровосстановления аквакомплексов некоторых d-металлов» (2001 р., у співавторстві).

5. «Оценка надежности квантово-химических расчетов электродных переходов в аквакомплексах переходных металлов» (2008 р., у співавторстві).

V.Reprincev

Репринцев Володимир Федорович        Випускник 1967року

Володимир Федорович Репринцев— український історик, дослідник всесвітньої історії та українсько-польських відносин в ХХ століття.

Народився 4 липня 1950 року в місті Андрушівці Житомирської області. У 19681973 роках навчався на історичному факультеті Дніпропетровського державного університету. У 19731976 роках — аспірант Московського державного університету. З 1977 року — в Інституті історії АН УРСР: лаборант, молодший науковий співробітник, учений секретар, докторант відділу регіональних проблем історії України. У 1985 році, під керівництвом члена-кореспондента АН УРСР П. С. Соханя, захистив кандидатську дисертацію на тему: «Співробітництво СРСР і ПНР в галузі художньої культури (друга половина 50-х — 60-і роки)». З 1996 року — помічник віце-прем’єр-міністра України з питань гуманітарної політики, завідувач відділу аналізу та прогнозування розвитку освіти, науки і охорони здоров’я Головного управління з питань внутрішньої політики Адміністрації Президента України. З 2000 року — керівник Управління державних нагород та геральдики, відповідальний секретар Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України.

Державний службовець 2-го рангу (з вересня 2004 року), 1-го рангу (з лютого 2007 року) Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Заслужений діяч науки і техніки України.

Основні праці

  • Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідн. — Київ, 1995, 2005 (у співавторстві);
  • Россия — Украина: история взаимоотношений. — Москва, 1997 (у співавторстві);
  • Українська державність у ХХ столітті: Історико-політологічний аналіз. — Київ, 1996 (у співавторстві, українською, російською і англійською мовами);
  • Україна в польських зовнішньополітичних концепціях і доктринах XX століття. // Політична думка. — 1995. — № 2-3;
  • Міф Різуна // Газета виборча. — 1995. — 9 жовтня. (польською мовою);
  • Репресії проти поляків в Україні у 30-і роки // З архів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 1995. — № 1/2 (у співавторстві);
  • История Украинской ССР. Хронологический справочник. — Київ, 1990 (у співавторстві);
  • Участь Української РСР у радянсько-польському співробітництві в галузі культури. 1945–1970 рр. // УІЖ. — 1983. — № 8.

Відзнаки: У грудні 2004 року нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Заслужений діяч науки і техніки України (з 2004 року)

Брати Кравченки. Анатолій та Володимир.   Випускники 1972 року.

Своє життя присвятили охороні здоровя

 Народилися 11 квітня 1955 року в с.м.т. Народичі Житомирської області. Закінчили Андрушівську середню школу №1 у 1972 році. Вищу освіту здобули у Вінницькому медичному інституті ім. М.І. Пирогова за фахом “лікувальна справа” (1978 р.).

Кравченко Анатолій Миколайовичзавідувач наукового відділу внутрішньої медицини Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами.

Лікар-кардіолог вищої кваліфікаційної категорії, лікар вищої категорії з управління та організації охорони здоров`я, доктор медичних наук, доцент,  Заслужений лікар України.Член Українського та Європейського товариства кардіологів.

Лікарську  діяльність розпочав у 1978 році лікарем-інтерном 1- міської лікарні    м. Житомира.  Після закінчення інтернатури у 1979 році почав працювати ординатором кардіологічного відділення цієї лікарні, а з 1981 року призначений завідувачем  кардіологічного відділення 1- міської лікарні.   У 1983 році вступив до  клінічної ординатури Всесоюзного кардіологічного наукового центру АМН СРСР,м. Москва,   а після її закінчення навчався в   аспірантурі  ВКНЦ АМН СРСР з 1985  до 1988 року.  У1988 році рішенням Вченої ради при Всесоюзному кардіологічному науковому центрі АМН СРСР присвоєно звання кандидата медичних наук за спеціальністю “кардіологія”. Тема дисертації: «Содержание внутриклеточного кальция и особенности его рецепторзависимой  регуляции в тромбоцитах больных гипертонической болезнью».

Після закінчення аспірантури працював молодшим, а з 1990 року старшим науковим співробітником відділу кардіології Всесоюзного наукового центру радіаційної медицини АМН СРСР, м. Київ. Приймав безпосередню участь у наданні медичної допомоги  населенню на контрольованих територіях та  ліквідації медичних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У 1991 році призваний на військову службу і призначений  на посаду заступника начальника поліклініки медичної служби, а  з 1992 р.  заступник начальника Військово-медичного управління Служби безпеки України, полковник медичної служби.  Займався науковою та педагогічною діяльністю, за сумісництвом займав посаду професора Військово-медичної академії МО України та інших навчальних закладів.

Автор  близько 200 наукових праць,  3 монографій, 4 патентів. У 2006 році захистив докторську дисертацію, присвячену проблемі гіпертонічної хвороби у військовослужбовців.  Член редколегії журналу “Мистецтво лікування”.  Звання Заслужений лікар України присвоєно в 2005 році, нагороджений почесною відзнакою Київської державної адміністрації «Знак Пошани», Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, відомчими відзнаками та грамотами Голови СБ України, Міністра оборони України, Управління державної охорони України.

У 2009 році обраний за конкурсом на посаду  завідувача  наукового відділу  внутрішньої медицини Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами де працює по теперішній час. 

 IMG_3187

Кравченко Володимир Миколайович

Лікар вищої категорії, Відмінник охорони здоров’я,

Нагороджений знаком «Почесний залізничник»

Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 

Після закінчення Вінницького медичного інституту ім. М.І.Пирогова пройшов шлях від лікаря до головного лікаря Коростенської залізничної лікарні. З 2000 року обіймав посаду начальника медичної служби Південно-Західної залізниці.Очолював відділ Департаменту організації медичної допомоги Міністерства охорони здоров я. З 2008 року по теперішній час завідуючий відділом дорожньої профспілкової організації Ради профспілки залізничників і транспортних будівельників України. 

Ірклієнко Сергій Петрович      Випускник 1980 року

Директор Укрцентркадриліс

Народився 05 травня 1963 року. Навчався в Українській сільськогосподарській академії, де здобув спеціальність інженера лісового господарства. Трудову діяльність розпочав у 1985 році помічником лісничого Безвіднянського лісництва  Гадяцького держлісгоспу Полтавської області. В 1988 – 1998 роках працював на різних посадах на Поліській лісовій дослідній станції, потім до 2002 року на посаді директора Поліського філіалу науково-дослідного інституту у м. Житомирі.  У 2002 році направлений на роботу у місто Боярка, Київської області на посаду директора  в Український  центр підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів лісового господарства (Укрцентркадриліс), де працює по теперішній час. Кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник. Відмінник лісового господарства, Заслужений лісівник України. Нагороджений почесним знаком Федерації професійних спілок України «За розвиток соціального партнерства». Депутат Боярської міської ради.

Високий професіоналізм і виняткова працездатність дозволила С.П.Ірклієнку створити сучасний Центр по підготовці кадрів для лісового господарства, здатний вирішувати важливі екологічні питання охорони та примноження лісових багатств країни. Український центр підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів лісового господарства є єдиним  в Україні закладом післядипломної освіти відповідного профілю. Має дві філії – Карпатський регіональний навчальний Центр та Чорноліська лісна школа. Основними напрямками діяльності є післядипломна освіта керівних працівників та спеціалістів підприємств і установ Державного агентства лісових ресурсів України та інших юридичних і фізичних осіб; проведення навчання посадових осіб і спеціалістів з питань охорони праці; видавництво навчальних посібників, методичних матеріалів для інформаційного забезпечення навчального процесу та вирішення інших проблем лісової галузі. Важливим напрямком діяльності також є підготовка організаторів виробництва (кадрового резерву), яка проводиться з 1981 року. Високий рівень освіти та науки в Центрі забезпечується досвідченим колективом науково-педагогічних працівників. До навчального процесу залучаються працівники Державного агентства лісових ресурсів, провідні вчені, виробничники галузі, викладачі НуБІП, Національного лісотехнічного університету. Центр має свій веб-сайт, де розміщена інформація про заклад, законодавчу базу з різних напрямків лісогосподарського виробництва. Маємо сторінку питання-відповідь, що дає можливість спілкування з працівниками галузі за допомогою сучасних інформаційних технологій

За роки роботи відремонтовано адміністративні приміщення, гуртожитки, їдальню, придбано п’ять автомобілів та автобус. Побудована котельня на твердому паливі (опалюється близько 6 тисяч м2 приміщень) та виконана реконструкція теплотраси, що дало можливість бути енергонезалежними. Здійснено благоустрій території, створений дендрологічний парк, де представлено більше 80 видів дерев та кущів, закладено фруктовий сад, створені сприятливі умови для відпочинку жителів Боярки. На території двох шкіл, дитячого садка та військового ліцею проведено благоустрій та озеленення територій та закладено фруктові сади.

За сприяння у будівництві храму та каплиці (на території закладу) нагороджений Орденом  Преподобного Іллі Муромця III ступеня та Орденом Почаївської Ікони Пресвятої Богородиці.

Іващенко

Юрій Миколайович Іващенко

Юрій Миколайович ІВАЩЕНКО народився 12 квітня 1961 року в Андрушівці (в день польоту Гагаріна, на честь якого отримав ім’я).
Закінчив школу № 1 в Андрушівці. Захоплювався астрономією з дитинства. У 1978—1983 роках навчався на фізичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Шевченка, кафедра астрономії. В 1983—1992 роках працював на Головній астрономічній обсерваторії при Академії наук України, захистив дисертацію кандидата фізико-математичних наук. 1992 року перейшов на роботу в «Автомобільний центр ГОЛОСІЇВСЬКИЙ» у Києві.
1998 року заклав фундамент першої приватної обсерваторії в Україні — майбутньої Андрушівської астрономічної обсерваторії , яку було відкрито 12 квітня 2001 року.Вже в перші роки функціонування Андрушівська астрономічна обсерваторія отримала професійне визнання, свідченням чого стало присвоєння Андрушівці коду міжнародної астрономічної спілки (Гарвард,США) -А50.   2003 року, разом зі співробітниками,   відкрив на ній перші астероїди.
Андрушівська астрономічна обсерваторія вже понад 15 років є єдиною приватною обсерваторією України. Протягом останніх семи років вона впевнено входить до двадцятки найплідніших обсерваторій світу за спостереженнями малих планет. За час існування обсерваторії нею було відкрито понад 90 астероїдів (та ще стільки ж чекають підтвердження відкриття). Серед назв домінують українські топоніми та імена діячів науки, культури та спорту України в тому числі (117240) Житомир, (133293) Андрушівка, (212723) Кличко (291923) , Kuzmaskryabin та ін. Це з ініціативи  Ю. Іващенка започаткована програма- Імена Житомирщини в Космосі, суть якої полягає в назвах малих планет Сонячної системи, відкритих в Андрушівці, що асоціюються з видатними та історичними місцями області. Всі відкриття зареєстровані в Центрі малих планет Астрономічної спілки в Гарварді (США).